В раскаянии запоздавшем, мало проку...
Инок59
Когда последний хрип покинет горло,
И отлетит последний вздох, с иссохших губ.
Угаснет суета, что так припёрла,
И растворив печаль, что память стёрла,
Прокрутит жизнь перед глазами вдруг.
Кадры как слайды, промелькнут пред взором,
Страх, совесть, ненависть, коварство и любовь.
И тени преданных, пройдут немым укором,
Души багаж, заполнят приговором,
Умножив скорбью, чувственную боль.
Желание покаяться пред Богом,
Вдруг обретёт мятущийся дух.
Но неизбежность, позовёт в дорогу,
В раскаянии запоздавшем, мало проку,
Ведь бездна призывает нас не вдруг.
Только молитвы, близких и любимых,
Стрелку весов, могут качнуть извне.
Простивших всё, и отпустивших с миром,
Свой тост последний воскуривши с миррой,
Луч света отправляют в мир теней.
* * *
Кто в покаянии видит мало прока,
Тот «тени» призывает на судьбу.
Какою мерой, мерял ты до срока,
Той и отмерят, по словам пророка,
Всем душам, что нарушили табу…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
