Виденье было в ссылке Иоанну,
Спасённых в небе видел он людей.
Они хвалили Бога непрестанно,
Что спас чрез Агнца от земных скорбей.
То множество людей перед престолом
Едва ли можно было перечесть.
Вот ветви пальм в руках. Они же хором
Воспели громко Богу славу, честь.
В почтеньи ангелы и старцы пали,
К подножью низко лица прислонив,
И много раз хваленья повторяли
Тому, Кто мёртвых к жизни воскресил.
То были те, что скорби испытали,
У них одежды чисты до бела.
Теперь они перед престолом стали
Служить Христу, чья Кровь от тьмы спасла.
И день, и ночь в чудесном храме неба
В общеньи с Богом будут вечно жить,
Воды не станут жаждать или хлеба,
И солнца зной не будет их палить.
Сидящий в славе Агнец на престоле
Их будет всех к живой воде водить,
На славном злачном, свежем неба поле
Обильем пажити паству кормить.
Спеши туда войти в тот край чудесный.
Любя, Господь сотрёт слезу с очей.
Там Божий свет и Новый мир небесный,
Не будет счёта там ни лет, ни дней.
Иди скорей!
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 6105 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
